Спільна українсько-чеська виставка «За вашу і нашу свободу», присвячена подіям «Празької весни» 1968 року та українцям, які виступили проти її придушення радянськими військами, відкрилася у четвер на Майдані Незалежності у Києві.
На стендах просто неба, які можуть розглядати всі охочі – світлини та розповіді про долі українців, які жили в СРСР, та мешканців країн Східного блоку, які протестували проти окупації Чехословаччини. Одні – виходили на мирну демонстрацію на Красній площі в Москві, інші – підписували листи проти радянського вторгнення в ЧССР, треті – відмовлялися від служби в радянській армії, організовували студентські страйки та поширювали інформаційні листівки попри загрозу ув’язнення, а потім – підтримували учасників протестного руху, засуджених за підтримку «Празької весни».
На виставці зокрема й розповіді про українців Василя Макуха, Романа Гриня, Михайла Ліхцова, Зоряна Попадюка та інших, які не побоялися висловити свій протест проти радянської окупації Чехословаччини.
Документи, фотографії та розповіді про ті події зібрали та надали для підготовки виставки чехи Адам Граділек , Петро Блажек, Штєпан Черноушек, Міхаел Стоілов та інші дослідники, які працювали за підтримки Інституту вивчення тоталітарних режимів у Празі. З українського боку матеріали для виставки надали Галузевий державний архів Служби безпеки України та Український інститут національної пам’яті.
Про важливість пам’яті про ті події 50-річної давнини розповів директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
«Виставка розповідає не як про «Празьку Весну» та її придушення, як про акти солідарності, які після російської агресії мали місце майже в усіх країнах соціалістичного блоку. Важливо, що серед тих, хто виступив проти російської агресії, були й українці – вони є героями цієї виставки. А насправді виставка є важливою не лише з історичної точки зору. Вона є актуальною, оскільки сьогодні Україна, як колись Чехословаччина, теж зазнала (часткової) окупації, і вона так само розраховує на акції солідарності в її боротьбі за свою свободу», – заявив В’ятрович.
Зі свого боку, перша заступниця голови Сенату Чеської Республіки Мілоше Горська проводить паралелі між подіями «Празької весни» півстоліття тому та українським сьогоденням – Революцією Гідності та подальшою російською окупацією Криму і частини Донбасу.
«Людська солідарність має значення завжди. Це означає, що люди висловлюють свою позицію, незважаючи на кордони, висловлюють солідарність із тими, хто зараз у скруті. Через 50 років ми повертаємося у своїх спогадах до подій, якими ми не можемо пишатися, але які маємо пам’ятати, щоб вони не повторилися… Те саме безправ’я, яке ми зазнали у 1968 році, ми спостерігаємо зараз в Україні. Від імені всього чеського народу ми висловлюємо свою надію, що розв’язання конфлікту буде досягнуто мирним шляхом. Ми переконані: іноземні війська можуть перебувати на території України тільки з її згоди. Ми підтримуємо Україну в її боротьбі й намагатимемося підтримувати її відповідно до наших можливостей».
Під час відкриття виставки до Мілуше Горської підійшов син українця Володимира Івкова, який протестував проти придушення «Празької весни». Володимир Івков-молодший став перед нею на одне коліно і вибачився за тодішні дії СРСР проти Чехословаччини, чим розчулив її до сліз.
Уночі з 20 на 21 серпня 1968 року громадяни Чехословаччини прокинулись від незвичного шуму: вулицями їхніх міст і сіл їхали танки та машини з озброєними військовими. Ті, хто встигли налаштувати радіоприймачі, довідалися, що радянські керівники в Москві, разом із очільниками інших країн Варшавського договору, вирішили силою припинити політичний процес, відомий під назвою «Празька весна». Утім, невдовзі радіосигнал заглушили.
50 років тому для придушення «Празької весни» Радянський Союз ввів у Чехословаччину близько 200 тисяч солдатів і 5 тисяч танків. Рух цієї армади через кордон бачили численні очевидці – мешканці прикордонних сіл і містечок Західної України. Тисячі людей у країнах Східного Блоку і в СРСР протестували проти окупації.
…