Авторська стаття Федерального міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера, опублікована в газеті «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» (26.08.2016 р.).
Безпека Європи під загрозою. Наскільки мало ми могли це уявити собі ще декілька років тому, настільки ж нагально стоїть це питання на нашому політичному порядку денному.
Ще до початку конфлікту в Україні знову відчувалася колишня міжблокова конфронтація, яку, як здавалося, було вже давно подолано. Вона проявлялася вже не як антагонізм між комунізмом і капіталізмом, а як суперечка щодо правильного суспільного устрою – про свободу, демократію, правову державу і права людини – чи як боротьба за геополітичні сфери впливу.
Порушивши анексією Криму міжнародне право, Росія поставила під сумнів основні принципи європейської архітектури миру. Структури конфлікту драматично змінилися: все більшого значення набувають гібридні форми конфронтації та недержавні дійові особи. Нові технології також містять нові загрози: кібернетичні наступальні можливості, бойові дрони, робототехніка, засоби електронної боротьби, лазерна зброя і зброя, що діє на далекій відстані. Нові сценарії бойових операцій: менші підрозділи, більша ударна сила, пришвидшене переміщення – не можуть бути зафіксовані існуючими режимами прозорості й контролю. Загрожує небезпечна спіраль збройного нарощування нового типу.
Конфліктні моделі інші, але пам′ять жива: прямо посеред найхолодніших днів холодної війни Віллі Брандт, незважаючи на великий спротив, розпочав перші кроки політики розрядки. Попри все, що розділяє, він шукав спільне – і знайшов його у «Східних договорах» та принципах Заключного Хельсінгського акту. Мир у Європі, спадщина політики розрядки – все це ми вважали протягом минулих двох десятиліть цілком природним. Тепер же все знову під загрозою. Між Росією та Заходом розверзлися глибокі рови, і я боюся, що нам не вдасться навіть за найбільших зусиль так швидко знову зрівняти їх. Відомо одне: без таких зусиль мир у Європі та за її межами буде крихким.
Рецепти минулого допомагають не завжди, але уроки політики розрядки залишаються правильними: треба намагатися перекинути мости навіть через найглибші рови. Ми не можемо на тривалий час організовувати безпеку Європи один проти одного. Безпека – це не гра з нульовою сумою. Ми також не повинні припиняти пошуків можливостей і сфер кооперативної безпеки. Тож нам потрібні конкретні ініціативи заради безпеки.
Ніхто не має робити собі ілюзій щодо труднощів і того, що є можливим сьогодні – саме сьогодні, коли світ сходить з рейок, серед усіх конфліктів, на сході України, в Сирії та в Лівії, в час, коли ми не застраховані від нової ескалації та подальших провалів.
І саме тому я виступаю за перезавантаження контролю за озброєннями як за виправданий засіб прозорості, уникнення ризиків і створення довіри.
У відносинах з Росією Захід, починаючи з Доповіді Армеля у 1967 році, покладається на подвійну стратегію стримування і послаблень. На саміті у Варшаві НАТО ще раз визнало цю подвійну стратегію. Ми прийняли рішення про необхідну військову перестраховку і водночас ми підтвердили свою політичну відповідальність щодо кооперативної безпеки в Європі.
Ось тільки: залякування – конкретне і зриме для всіх. Але й пропозиція співпраці має бути конкретною! В іншому разі втрачається рівновага, виникає хибне сприйняття і мало що можна протиставити новому витку ескалації.
Існуючі режими контролю за озброєнням та роззброєнням розпадаються протягом багатьох років. Договір про звичайні збройні сили, який допоміг після 1990 року знищити десятки тисяч танків і важкого озброєння в Європі, протягом кількох років не виконується Росією. Механізми верифікації Віденського документа не працюють, Росія відмовляється від необхідної модернізації.
Обмежується й дія Договору про відкрите небо. Після анексії Криму Будапештський меморандум як гарантія безпеки України став просто папірцем.
Довіра, яка з великими зусиллями будувалася десятиліттями, зникла.
Водночас ми чуємо від Росії вимоги нових дебатів щодо контролю за звичайними озброєннями у Європі. Саме час упіймати Росію на слові!
Перезавантаження контролю за звичайними озброєннями з моєї точки зору має охопити п’ять напрямків. Нам потрібні домовленості, які
1. визначають максимально допустимі межі в регіонах, мінімальну віддаленість та заходи для забезпечення прозорості (зокрема у чутливих з військової точки зору регіонах, наприклад, Прибалтиці),
2. враховують нові військові можливості і стратегії (сьогодні ми говоримо більше про невеликі мобільні підрозділи, а не про класичні потужні армії, тобто слід брати до уваги в тому числі й можливості транспортування),
3. включають в себе нові системи озброєнь (наприклад, дрони),
4. дають можливість справжньої верифікації: з можливістю швидкого застосування, гнучкістю та незалежністю у кризові періоди (наприклад, за допомогою ОБСЄ),
5. могли б застосовуватися і в регіонах зі спірним територіальним статусом.
Це – комплексні й складні питання. Ми хочемо структурованого діалогу з них з усіма партнерами, що несуть відповідальність за безпеку нашого континенту.
Важливим форумом для такого діалогу є ОБСЄ, головування в якому в цьому році має Німеччина.
Чи може бути успішним таке сміливе починання в часи ерозії світового порядку і з огляду на Росію? Визнаю: тут певності немає.
Але відмовитися від спроби було б мало відповідальним. Так, Росія порушила засадничі принципи миру. Так, ці принципи – територіальна цілісність, вільний вибір союзників, повага міжнародного права – для нас не можуть бути предметом торгів.
Але водночас нас має об’єднувати зацікавленість в уникненні кожного наступного витка пружини ескалації. Ми поділяємо точку зору на те, що наш світ став більш небезпечним: ісламський тероризм, запеклі конфлікти на Середньому Сході, державні устрої, що розпадаються, криза біженців створюють загрозу всім нам. Наша зовнішньополітична потужність – і на Заході, і в Росії – напружена до межі. Ніхто не виграє, всі програють, якщо ми виснажимо один одного новою гонкою озброєнь.
Перезавантаженням контролю за озброєннями ми могли б внести конкретну пропозицію із співпраці, причому всім, хто хоче нести відповідальність за безпеку Європи.
Настав час спробувати зробити неможливе …