Нещодавно 62-річна Ханна Гронкевич-Вальц втретє поспіль стала президентом Варшави – так у Польщі називається посада мера. Вона отримала на виборах більше 58% голосів виборців і пообіцяла, що в наступні чотири роки Варшава буде продовжувати розвиватися так само динамічно, як у попередні вісім років.
Коли в 2006 році Гронкевич вперше зайняла цю посаду, їй дістався важкий спадок. Польська столиця, під час Другої світової війни зруйнована на 90%, в радянські роки забудовувалася досить примітивної архітектурою. Зате зараз Варшаву все частіше називають містом, комфортним для проживання. При Гронкевич з’явилися міські простори – площі, парки, газони для пікніків, імпровізовані літні сцени, міські городи, публічні майстерні, було побудовано 90 км велосипедних доріжок і значно розширилася мережа громадського транспорту.
До своєї роботи на посаді президента Варшави Гронкевич, юрист з докторським ступенем, стала високопрофесійним економістом, займаючись фінансами в держсекторі, а потім працюючи на посаді віце-президента Європейського банку реконструкції та розвитку. Якраз тоді вона отримала прізвисько залізної леді польських фінансів. Залізну волю і відповідний їй стиль – лаконічна стрижка, плаття строгого крою, мінімум прикрас – Гронкевич зберегла, і керуючи польською столицею.
Ми зустрілися з варшав’янкою №1 в київському готелі 11 Mirrors напередодні її виступу на фестивалі міських ініціатив PROмiсто. Вона захоплено розповідала про те, як її столиця семимильними кроками рухається до мрії – стати центром Європи. А також згадала, що екскурсію по центру української столиці їй влаштував її колега Віталій Кличко. Гронкевич розповідає, як в самий невідповідний момент до них підійшли бомжі і почали щось питати.
“Але нічого, я ж все розумію!” – благодушно сміється Гронкевич.
– Як вам Майдан?
– Відчувається печаль, особливо через безліч фотографій убитих. Історичне місце. Це нагадало мені Гданськ 1970-го. Тоді урядові сили придушили повстання робітників судноверфі – загинули десятки людей, сотні були поранені.
– Ви приїхали до Києва, щоб виступити в рамках фестивалю міських ініціатив. Чим він вас зацікавив?
– Я була запрошена в якості лектора вашим мером. До того ж Київ – учасник організації Eurocities, членом виконавчого комітету якої я є. Мені здається, що такі проекти для міста дуже важливі. Сила міського життя – в громадських організаціях, які придумують для ком’юніті різного роду активності. У нас у Варшаві 10 тис. громадських організацій та завдання мерії – їх підтримувати. У тому числі фінансово.
– Варшаві вдалося досить швидко і якісно змінитися за останні вісім років. Яка була ваша стратегія?
– Думаю, найважливіше – володіти довірою городян і бізнесу. Ми також отримали велику підтримку фондів Євросоюзу – більше € 2 млрд за останні вісім років. І інвестиції від уряду – все разом це близько € 10 млрд. Ця ін’єкція від європейських фондів зіграла важливу роль для Варшави. Ми змогли закінчити реконструкцію першої лінії метро і відкрити другу лінію, яка проходить під річкою Вісла, побудували міст і безліч доріг, купили нові автобуси і трамваї, побудували нові школи і дитячі сади, модернізували і ревіталізіровалі старі споруди, реконструювали парки.
– Тобто успіх криється в першу чергу в інфраструктурі?
– Не тільки. Це ще й так звані soft-projects. Наприклад, ми побудували центр для молодих підприємців, де початківці бізнесмени можуть отримати фінансування від фондів Євросоюзу. Ще одна програма – забезпечення комп’ютерами, адаптованими під людей з особливими потребами.
– Як ви вважаєте, які головні виклики у східноєвропейських міст сьогодні? Екологія, енергозбереження, публічні простори, перехід на електронне управління або щось ще?
– Для нас одним з найбільших викликів було переконати людей менше користуватися особистими автомобілями. Використання громадського транспорту краще для розвитку міста та його екології. Ми скорочуємо автодороги, збільшуючи пішохідні зони та розвиваємо громадський транспорт. Городяни поступово звикають їздити в центр на метро, автобусах або трамваях. Автомобілісти цього, звичайно, не раді, але у нас в пріоритеті пішоходи.
– Київ – місто з радянським архітектурною спадщиною, забудовувався хаотично. Як, по-вашому, йому з цими даними стати комфортною сучасною столицею?
– Мені здається, головне – щоб він був відкритий для різних поколінь. У Варшаві ми будуємо простори для різних людей – не тільки для молодих мам або літніх людей, а для всіх. Місто має бути зручним для людей різного віку і потреб.
– Велика проблема будь-якої столиці – спальні райони. Не тільки за рівнем криміналу, а й по залученості в суспільне і культурне життя. Як ви вирішуєте цю проблему?
– До нульових у Варшаві розвивався, по суті, тільки центр. А потім ми змінили політику адміністрування і почали розвивати всі райони, підтримувати всілякі активності – курси гімнастики, танці для дітей і дорослих, інші види мистецтва. За останні два роки у нас було побудовано три нових і модернізовано кілька старих культурних центрів в різних районах. Є навіть окремий Університет третього віку, який спрямований на розвиток літніх людей.
– У чому, по-вашому, складається сучасна роль міських чиновників?
– Навіть якщо ти політик, ти все одно намагаєшся зробити щось корисне для людей. Всі мери великих міст, яких я зустрічала від Іспанії до Франції, – в першу чергу політики, яких підтримують окремі партії. Але чим дрібніше міста, тим більше в їх роботі функцій господарників.
– Ви, напевно, як ніхто інший знаєте, як реагувати на критику: коли у Варшаві відбувся прорив земляних валів через будівництво метро в 2013 році, на вас пішла хвиля обурення. Городяни навіть ініціювали референдум про вашу відставку.
– Це було не через метро, а через підвищення цін на проїзд. Люди розсердилися.
– … Тоді ви сказали, що місту потрібна не тільки інфраструктура, а й діалог. Як цей діалог організувати?
– Мене почали пресувати через мережу. І я зрозуміла, що була недостатньо активна в соціальних мережах, що і стало однією з причин непорозумінь між мною і городянами. Тоді я зробила те, чого до мене ніхто з варшавських мерів не робив, – організувала зустрічі з різними сім’ями і просто поговорила з ними.
– Як люди на це відреагували?
– Вони здивувалися. Я просто запропонувала поговорити і намагалася зробити так, щоб вони не подумали, ніби я хочу показати, що я нарочито приємна і мила. Спочатку це висвітлювала преса, але потім я намагалася проводити такі зустрічі без уваги журналістів. Збирала думки людей, дискутувала з ними протягом декількох місяців. І, до речі, роблю так досі. Люди поважають таке спілкування.
…
Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ