У понеділок у віці 78 років помер президент Узбекистану Іслам Карімов. Офіційного підтвердження цієї інформації наразі немає. Але все вказує на те, що повідомлення, отримане агентством новин “Фергана” від своїх джерел, достовірне.
Чутки про тяжку хворобу і навіть про смерть І. Карімова виникали вже не раз. Але критичність ситуації стала зрозуміла минулої неділі, коли уряд Узбекистану поінформував жителів, що Карімов перебуває в лікарні на стаціонарному лікуванні, яке потребуватиме “певного часу”.
З посиланням на свої джерела в Ташкенті агентство “Фергана” повідомило, що в 78-річного Іслама Карімова стався інсульт. Пізніше цю новину підтвердила в соціальній мережі молодша донька узбецького президента Лола.
Якщо новина про смерть І. Карімова підтвердиться, то, відповідно до Конституції, впродовж трьох місяців мають відбутися президентські вибори. Доти країну тимчасово очолюватиме спікер верхньої палати узбецького парламенту Нігматілла Юлдашев.
Однак наступника Карімова буде обрано не в результаті всенародного голосування. Вибори лише зафіксують результат таємних домовленостей лідерів провідних кланів і найближчого оточення покійного глави держави.
У такий період в авторитарній державі тимчасово послаблюється влада, і країна опиняється на порозі хаосу. Тому тривала пауза з офіційною заявою Ташкента про смерть І. Карімова може пояснюватися як шоком істеблішменту, так і прагненням різних кланів кулуарно вирішити питання наступника, щоб потім представити його суспільству як незаперечного лідера країни.
Створивши ефективну авторитарну систему, здатну контролювати конкуруючі регіональні клани та силові структури республіки, Іслам Карімов був гарантом стабільності в Узбекистані. Попри реальну загрозу з боку ісламських фундаменталістів, цей політик зумів зберегти цілісність країни, продовжуючи зміцнювати світську владу, і утримувати під контролем процеси, які відбуваються в узбецькому суспільстві.
Але ця аграрна країна, що володіє серйозними запасами газу, вражає жахливою бідністю. На сьогодні безробіття у 30-мільйонному Узбекистані перевищує 30%.
Економічні проблеми в країні сприяють радикалізації населення і ведуть до зростання протестних настроїв. Поки що невдоволення не сягнуло критичної маси. Але колись воно може прорватися, загрожуючи змести існуючий режим.
Поки що ж у Ташкенті та інших регіонах зберігається спокійна обстановка. Жодних панічних настроїв чи хвилювань не помічено. Проте це спокій оманливий: між основними претендентами на роль наступника розгорнулася боротьба за владу і власне життя: зі своїми політичними опонентами в Узбекистані розправляються без жалю. Тим запекліше точиться підкилимове протистояння.
Відсутність заздалегідь узгодженого і прийнятого більшістю правлячої еліти наступника створює в Узбекистані гостру внутрішньополітичну кризу, яка загрожує перерости у криваве протиборство претендентів.
Сусідство з нестабільним Афганістаном лише посилює загрозу хаосу. Тому перед найближчим оточенням Карімова стоїть складне завдання — організувати передачу влади наступнику, який не тільки не допустив би в Узбекистані кривавого конфлікту, а й не чинив би репресій проти “сім’ї” президента.
Вирішальними будуть найближчі дні. Основні претенденти відомі, і серед них немає опозиційних політиків. У числі основних кандидатур — прем’єр-міністр Шавкат Мірзіяєв та його перший заступник Рустам Азімов, керівник фінансово-економічного блоку уряду. Шавкат Мірзіяєв представляє самаркандський клан (звідки був вихідцем і сам Іслам Карімов) і доводиться, за інформацією деяких ЗМІ, далеким родичем одному з найбагатших російських мільярдерів Алішеру Усманову, власникові компанії USM Holdings. Рустам Азімов — із ташкентського-ферганського клану. Один із головних його обов’язків — залучення в Узбекистан іноземних інвестицій. Р.Азімов, на відміну від Ш.Мірзіяєва, за місцевими узбецькими мірками, вважається більш ліберальним політиком, і на Заході його оцінюють як прихильника ринкових реформ. У Росії ж говорять про прозахідну орієнтацію Азімова і проросійську — Мірзіяєва.
А от старшу доньку Карімова — Гульнару, яка на початку 2010-тих вважалася ймовірною наступницею влади свого батька, — можна викреслити зі списку претендентів: занадто слабкі в неї позиції серед узбецьких кланів.
З її ім’ям пов’язано й кілька гучних міжнародних скандалів. Наприклад, Гульнару Карімову безпосередньо пов’язують із затриманим російськими спецслужбами в Москві 2004 р. узбецьким літаком із 3,5 т золота.
Крім того, вона практично нев’їзна до Сполучених Штатів. У 2014 р. прокуратура Узбекистану почала розслідування справи про “злочинне угруповання” з участю старшої доньки президента, яка привласнила не менше 200 млн дол.
Очевидно, що такі дії силового відомства не могли відбутися без згоди І. Карімова, який контролював у країні всю вертикаль влади. За останніми даними, Гульнара Карімова перебувала під домашнім арештом. Ключову роль у боротьбі претендентів зіграє позиція глави Служби національної безпеки (СНБ) Рустама Іноятова — наймогутнішого після І. Карімова політика в Узбекистані. Його влада посилилася після андижанських подій у травні 2005 р., коли у відставку було відправлено главу МВС Закіра Алматова.
Домінування СНБ стало можливим, у тому числі, й тому, що Р.Іноятов не виявляв амбіцій обійняти посаду президента. Принаймні він не демонстрував відверто честолюбних планів.
Експерти вважають, що найбільше шансів зайняти президентський палац у 59-річного Ш.Мірзіяєва, який очолює уряд із 2003 р. Тим паче що його, за деякою інформацією, підтримує глава СНБ Р.Іноятов. Принаймні, як повідомило інформаційне агентство “Регнум” із посиланням на свої джерела, віце-прем’єра Рустама Азімова було взято під домашній арешт після смерті Іслама Карімова.
Не можна виключити й варіанту, що майбутнім президентом Узбекистану стане представник маловпливового клану як компромісна фігура для основних гравців.
Власне, саме за таким сценарієм розвивалися події в Туркменістані, коли після смерті Сапармурата Ніязова до влади прийшов Гурбангули Бердимухамедов. Його розглядали як тимчасову фігуру, здатну зберегти баланс сил.
Утім, приклад Туркменістану свідчить, що ті, хто сприяє приходу до влади наступника диктатора, стають його першими жертвами.
Зі зміцненням свої позицій при владі новий глава держави усуває тих, хто привів його у президентський палац. Така історія відносин Гурбангули Бердимухамедова з колись впливовим начальником служби безпеки президента Ніязова Акмурадом Реджеповим.
Цей урок напевно пам’ятає не тільки Рустам Іноятов, а й інші узбецькі вельможі, які намагатимуться ефективно використовувати час для зміцнення своїх позицій, максимально їх убезпечивши.
…