Бізнесменам спростили правила викупу нерухомості у своїх партнерів. Її можна відчужувати в примусовому порядку через суд, внісши гроші на рахунок суду, який постановив Верховний суд при розгляді справи №6-1943цс16.

“Якщо компанії не дають можливості повноцінно розпоряджатися неподільним майном — таким як нерухомість, хоча вона і володіє більшою частиною квадратних метрів. То вона може відсудити у співвласника меншу частину приміщення. Потрібно провести його оцінку і подати відповідний позов до суду, внісши на його рахунок суму. Коли суддя винесе позитивне рішення, кошти відійдуть співвласнику, а ключовий господар отримає всі права і зможе повноцінно розпоряджається майном. І продавати, закладати за кредитом.

Рік тому схоже рішення було щодо фізосіб, де також дозволили примусово викуповувати житло (якщо це у людини не єдина нерухомість), а тепер схожу справу розглянули і щодо бізнесу”, — пояснив Ростислав Кравець.

Юристи запевняють, що в Україні безліч подібних спорів. Найчастіше особисте майно або бізнес ділять колишні подружжя.

“Фактично кожне розлучення супроводжується тим чи іншим розділом спільної квартири або іншого цінного майна, спільно нажитого в період шлюбу. На випадок неможливості розійтися полюбовно (продати квартиру і поділити гроші; залишити квартиру одному з подружжя, який грошима відшкодує другому його частку) закон передбачив, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене примусово за рішенням суду на підставі позову іншого співвласника при одночасному дотриманні декількох умов”, — зазначив нам адвокат Андрій Трембич.

Всього умов чотири:

– Частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
– Річ є неподільною;
– Спільне володіння і користування майном є неможливим;
– Таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

“Перша проблема всіх подібних справ у доведенні відсутності істотної шкоди для відповідача: ну як же немає шкоди, коли когось примусово позбавляють власності (як правило житла) — нехай і з відшкодуванням (ще невідомо – чи справедливим). І в цій справі ВСУ також не роз’яснює, за якими критеріями він прийшов до висновку про допустимість створення незручностей для відповідача”, — зауважив Трембич.

Друга проблема, за його словами, — визначення “незначності частки”. Справа в тому, що раніше суд неодноразово підкреслював, що при розділі спільної сумісної власності подружжя присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може бути, лише якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі. І ось тут цікаво, що ВСУ легалізував кваліфікацію нижчестоящих судів частки одного співвласника (яка за замовчуванням при розлученні становить ½ або близько того) як незначну, хоча абсолютно очевидно, що половина квартири — ніяк не незначна частка.

“Це підводить нас до висновку, що практика іноді нехтує критерієм незначності частки, право власності на яку можна примусово припинити, і головний акцент у таких справах переміщається на “відсутність істотної шкоди” для відповідача. Тому якщо до вас заявлений позов (про припинення вашого права на частку у спільному приміщенні), основну силу заперечень варто сконцентрувати на доведенні суттєвості шкоди для вас від такого розміну частини об’єкта на гроші: відсутності іншого житла, крім спірної квартири (будинку), розміщення в ньому центру життєвих інтересів і побутових зв’язків тощо.

Якщо мова йде про комерційний об’єкт, вашу частку в якому намагається припинити партнер, аналогічно варто обґрунтовувати тісний зв’язок бізнесу з даним об’єктом, наявність стійких зв’язків вашого бізнесу з цим конкретним місцезнаходженням, його прихильність до відомої локації”, — порадив Трембич.

Юристи говорять і про інші складнощі, з якими стикаються співвласники майна.

“Відкритою залишається проблема терміна “співвласників”, використаного законодавцем у множині. Формально це означає, що для того щоб застосовувати вищезгадану статтю, потрібно щоб співвласників було не менше трьох. При існуючій судовій практиці допускається, коли позов про припинення права на частку у спільному майні, яке належить двом суб’єктам, заявляється одним співвласником до іншого. Не змінює цієї практики й коментована постанова ВСУ”, — підкреслив Олег Якимяк.

Правда України

Logo


ваш коментар: