корупціонери

Бідні країни бідують через корупцію в урядах. І якщо не зупинити хабарників, держава залишатиметься жебраком, чи не так? Думка про те, що так воно і є, приваблива. Зрештою, в рамках цієї логіки надії на процвітання йдуть пліч-о-пліч із боротьбою з несправедливістю. Як нещодавно сказав Папа Римський Франциск, корупціонери заслуговують того, щоб їх «кидали в море з каменем на шиї». Вони, може, й заслуговують, але від цього країна необов’язково стане багатшою.

Звернімося до фактів. З 1996 року Світовий банк публікує показник стримування корупції (CCI), його розраховують для більш ніж 180 держав. Судячи з CCI, багаті країни зазвичай менш корумповані, ніж бідні. Але економіка держав, де корупція не настільки сильна (враховуючи рівень їх розвитку), зростає не швидше, ніж у інших державах. Приклади: Гана, Коста-Ріка і Данія. І навіть покращивши показник стримування корупції, країни на зразок Замбії, Македонії, Уругваю та Нової Зеландії не стали розвиватися динамічніше. Зате прискорене зростання демонструють ті держави, у яких вищим є інший індикатор Світового банку − показник ефективності уряду.

Люди дуже емоційно сприймають зло і нечесність. Нам легше вступити в боротьбу з несправедливістю, ніж боротися за справедливість. Ми старанніше боремося зі злом (наприклад, з голодом і бідністю), ніж, скажімо, за економічне зростання, яке гарантує достаток продуктів і стабільний заробіток. Буває, що відмінність «боротьби зі злом» від «боротьби за добро» − це лише питання семантики. Скажімо, боротися з расизмом означає боротися за недопущення дискримінації. Але корупція − це зло, викликане відсутністю добра. В даному випадку боротися зі злом і творити добро − різні речі.

Добро − це сильна держава, здатна захищати країну та її народ, зберігати мир, гарантувати виконання правил, підтримувати інфраструктуру та систему соцзабезпечення, регулювати економічну діяльність і збирати податки, щоб усе це оплачувати. Саме відсутність сильної держави веде до корупції (нездатності запобігти хабарництву), бідності та економічної відсталості.

Хтось заперечить: зниження рівня корупції тягне за собою створення сильної держави. Відповідно, боротьба зі злом веде до добра. Але чи це так? Поліцейські можуть припинити вимагати хабарі, але це не означає, що вони почнуть швидше ловити злочинців. А викриття тіньових фінансових схем не гарантує здатність ефективно управляти концесійними договорами чи збором податків.

Результат боротьби з корупцією − це не тільки покарання негідників. Така боротьба зазвичай передбачає реформу держзакупівель, системи управління фінансами та антикорупційного законодавства. Тобто мається на увазі, що замість старих правил почнуть діяти нові. Цього не сталося, наприклад, в Уганді. У 2009-му під тиском країн-донорів там прийняли антикорупційне законодавство, яке на ті часи вважалося найкращим у світі. Але всі корупційні індикатори продовжували повзти вгору. Уганда − не виняток. Антикорупційні кампанії часто закінчуються імітацією − створенням органів, одержимих дотриманням нових обтяжливих процедур, а не досягненням цілей, для яких вони створювалися.

Френсіс Фукуяма якось сказав, що побудова сильної держави, яка звітує перед суспільством і діє на основі права, − найвище досягнення цивілізації. Воно передбачає формування почуття єдності, уявної спільності, від імені якої управляє держава. Якщо суспільство глибоко розділене за етнічною, релігійною чи соціальною ознаками − це непросте завдання. Зрештою, на кого працює держава? На всіх іракців чи тільки на іракських шиїтів? На всіх кенійців чи тільки на народність кікуйю? Що потрібно зробити, щоб група, яка нині при владі, не перенаправляла на себе всі ресурси на тій лише підставі, що сьогодні «її черга поїсти»?

Боротьба з корупцією мобілізує нас, тому що ми хочемо позбутися зла і несправедливості. Але потрібно пам’ятати: якщо скинути все зло в море, не варто розраховувати, що на березі раптом з нізвідки з’явиться добро, яке нам так потрібне.

Правда України

Logo


ваш коментар: