корупція

Українці, які заробляють більше 200 млн грн на рік, лише в одному випадку можуть бути товаришами по службі людей з доходом менше 20 тис. грн на рік – якщо ті й інші займають ключові пости в українському уряді. Саме такий спектр заробітків виявили експерти громадської ініціативи та інвесткомпанії, вивчивши декларації 114 топ-чиновників – всієї верхівки української влади. Дослідження стосувалося таких можновладців: від президента країни до міністрів та їхніх заступників, а також керівників Генпрокуратури, Нацбанку і НАК Нафтогаз України разом з їх заступниками.

Трійку найбільш забезпечених вітчизняних державних діячів з урахуванням їх особистих і сімейних доходів склали президент Петро Порошенко, заступник голови НБУ Яків Смолій та Борис Ложкін, глава Адміністрації президента (АП). А найбіднішими топ-чиновниками виявилися заступник міністра юстиції Оксана Іванченко, права рука керівника Мінекології Сергій Курикін, а також Ігор Ліховий, заступник голови Мінкультури. Причому прірву між річними доходами найбагатшого – Порошенка з його 821 млн грн – і небагатої Іванченко з 29,9 тис. грн за рік – величезна. І це найкращий показник різнорідності нової української влади, в якій офіційні мільйонери зі звичайними людьми, які декларують життя на одну зарплату.

Таке розшарування топ-чиновників показує головну особливість нової влади – поряд з професійно бідними чиновниками-політиками тепер у ній виявилося досить багато представників корпоративного сектора, які не приховують пристойні доходи і дороге майно.

Дійсно, у десяти найбільш забезпечених держчиновників основним джерелом добробуту є дивіденди, цінні папери та відсотки від вкладів, а в топ-10 їх найбідніших колег, основа заробітку у восьми випадках з десяти – зарплата.

Бізнесмени і топ-менеджери корпоративного сектора, що стали виконавчою владою, – це не просто їх особисті амбіції, а й єдино можливе для України рішення поповнити ряди чиновників чесними кадрами. Адже дозволити собі без самовиснаження працювати на вкрай низькі офіційні зарплати можуть лише дві категорії працівників. Перша – досить забезпечені люди, якість життя яких не залежить від щомісячної получки і запас міцності яких також обмежений. І друга – ті, хто живе на нетрудові доходи, показує в офіційних деклараціях мізерні фінансові надходження і конвертує в гроші власну посаду.

Декларації про доходи показують, що частина українських держчиновників рівня уряду зобов’язані в якості представників малозабезпечених верств населення звернутися в одне міністерство – соцполітики. І першим кандидатом на таку роль є сам керівник цього відомства Павло Розенко. Міністр соцполітики взагалі не має задекларованого житла. Зате у нього багатий чиновницький досвід – він з 1994 року перебуває на держслужбі.

У розмові з нашим кореспондентом Розенко заявив, що 40 років живе в квартирі, яка належить його родичам. “Але так як родичі, на яких записана квартира, зі мною не живуть, то я не вказав її в декларації”, – пояснив міністр.

У цьому уряді він не один такий бідний – ще 22 людини рівня керівництва міністерств не мають ні будинків, ні квартир.

Один клієнт відомства Розенко в уряді вже є – це представник “десятки найбідніших” – заступник глави Мінекології Курикін. За минулий рік він отримав дохід у 53,9 тис. грн, джерелом якого стала допомога по безробіттю. Для українських чиновників це унікальний випадок.

Маючи дохід нижче середньої зарплати, яка торік становила 3,4 тис. грн, за допомогою у 2014-му могла б звернутися і Іванченко – № 1 по бідності серед українських чиновників. Вона жила на одну зарплату, що і пояснює її низькі доходи.

Але у деяких її колег низькі доходи пояснити складніше. Наприклад, Володимир Шульмейстер, перший заступник міністра інфраструктури: у своїй декларації за 2014-й він вказав дохід, який дає йому право називатися представником соціально незахищених верств населення: цілий рік він жив приблизно на 1,5 тис. грн на місяць. При цьому Шульмейстер у минулому – директор фінансової групи компаній і фахівець з прямих інвестицій.

Ще більш скромні гроші в 2014-му задекларував Антон Янчук, заступник міністра юстиції: людина, що працювала в юркомпанії, зуміла заробити за минулий рік лише 18 тис. грн. Схоже, від голодної смерті його врятувала сім’я, річний дохід якої склав 113 тис. грн.

“Диявол криється в деталях, в українських чиновників таких деталей сотні тисяч”, – говорить Світлана Русакова, фахівець відділу міжнародних продажів боргових цінних паперів.

В уряді є ще кілька прикладів чиновників, в деклараціях яких важко звести дебет і здоровий глузд.

Так, володарем одного з найшикарніших гаражів в нинішньому уряді виявився Ігор Діденко, заступник міністра енергетики та вугільної промисловості. В його особистій і сімейній власності знаходиться шість автомобілів, включаючи елітний Bentley Continental R і ексклюзивний Mercedes CL55 AMG. При цьому за останні 15 років доля нещадно била Діденко – він поперемінно перебував то під арештом, то в чиновницькому кріслі. У підсумку в 2011-му отримав три роки з відстрочкою і в черговий раз потрапив в уряд лише недавно.

Втім, якщо Діденко дивує своїм рухомим майном, то Геннадій Зубко, віце-прем’єр і міністр ЖКГ, – нерухомим. Цей чиновник вміє телепортувати подібні об’єкти – інакше як пояснити той факт, що в 2013 році він показував у декларації заміський будинок на 100 кв. м, а в 2014 році будівля з його офіційних документів зникла, не залишивши після себе навіть такого згадки, як пункт про продаж.

Чудеса з нерухомістю на цьому не закінчуються – у родичів Андрія Гевко, заступника міністра освіти і науки, знаходиться у власності унікальну будова: його житлова площа становить аж 5,5 кв. м.

Подібні казуси Віталій Шабунін, голова центру з протидії корупції, пояснює чиновницьким менталітетом. “Змінюється влада, а не менталітет. Спроба заховати, як страус голову, свої доходи говорить тільки про те, що вони отримані тіньовим шляхом “, – говорить він.

Втім, нова влада куди прозоріше за своїх попередників, і шокуючих невідповідностей декларацій і реального життя топ-чиновників у них не так багато, як було у команди Віктора Януковича.

Перший раз українських чиновників зобов’язали заповнювати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру в 1997 році. Минуло 18 років, а Україна так само залишається найбільш корумпованою країною в Європі. Згідно з індексом сприйняття корупції, складеному міжнародною організацією Transparency International, Україна в 2014 році зайняла 142-е місце з 175.

Нинішній склад виконавчої влади виглядає вже трохи краще попередників. За словами Русакова, декларації керівництва Генпрокуратури, НБУ, а також 13 з 17 міністерств опубліковані на офіційних сайтах цих структур. А у відповідь на запит відповідні документи майже в повному обсязі надали всі відомства, крім Мінкультури.

Але навіть подібна дисципліна навряд чи втішить вітчизняних борців з корупцією.

Про реальне фінансове становище чиновника і його сім’ї дізнатися з декларації дуже складно, каже Юрій Лец, фінансовий менеджер юркомпанії. У такому документі декларанти можуть відображати не всі активи і мають право ігнорувати операції щодо покупки чого-небудь, якщо вони не перевищують 80 тис. грн. Якщо розбити велику покупку на відповідні частини, вона “зникне”.

Тому декларацію треба звіряти з реальним життям чиновників. А саме – з їх справжніми витратами. В Україні держменеджери можуть пред’являти ідеальні декларації з мізерними офіційними доходами, але при цьому відпочивати на фешенебельних курортах в Дубаї, робити від свого або чужого імені дорогі покупки. У той же час у Польщі жорстко контролюють всі: якщо чиновник купить автомобіль, вартість якого перевищує його річний дохід, у нього гарантовано будуть неприємності і проти нього почнуть розслідування. У США ж контроль ще більш всеосяжний: великих операцій з готівкою там немає, а інші відслідковуються онлайн і доступні ФБР вже наступного дня після їх проведення – наприклад, покупки нерухомості.

В Україні ж поки є тільки строгий закон – стаття Кримінального кодексу “незаконне збагачення”. Для чиновників вищої категорії по ній “світить” до 10 років позбавлення волі, пояснює Артем Ситник, голова Національного антикорупційного бюро (НАБ).

Але перевіряти нинішніх держменеджерів нікому – НАБ, як і аналогічна кабмінівська структура, лише створюються.

Не тільки жорсткий контроль може бути вирішенням завдання “Як змусити чиновників не красти?”. Варто підняти їх офіційні доходи. Адже людина, яка отримує кілька тисяч гривень і контролює мільйонні бюджетні потоки, – це пряме запрошення до корупції.

У Сінгапурі, який прославився своїми радикальними реформами, цю проблему зрозуміли. І тому зарплата міністрів там визначається як дві третини від середньої зарплати найбільш високооплачуваних топ-менеджерів країни. Щорічно спеціально найнята дослідницька компанія проводить моніторинг заробітків керівників корпоративного сектора. Виходячи з цих даних і коригуються офіційні виплати держчиновникам.

А в Україні топ-менеджери уряду задовольняються копійками, сильно відстаючи по зарплатах навіть від сусідів – Польщі та Росії. Наприклад, міністр інфраструктури в Кабміні отримує 6,1 тис. грн на місяць, а його польський і російський колеги в перекладі на гривні – 106 тис. і 112,5 тис. відповідно.

Низькі зарплати, а також небажання Кабміну реструктуризувати держапарат багато експертів називають головною перешкодою в боротьбі з корупцією. Вже близько року аналітики безуспішно закликають владу різко скоротити кількість чиновників та підвищити зарплати що залишилися.

Зараз, за визнанням самих держслужбовців топ-рівня, цю проблему влада вирішує своєрідно: багато з “топів” отримують неофіційні доплати в конвертах. Джерела цих грошей невідомі – експерти припускають, що вони йдуть з бюджетів партій владної коаліції. Це ставить чиновників в пряму залежність від своїх політичних або урядових керівників.

“Якщо є зарплати в конверті, то перша проблема – що за це вимагають”, – задається питанням Тимофій Милованов, професор Університету Пітсбурга.

Він радить зробити максимально прозорим все, що стосується матеріального становища чиновників. А скорочення штатів держструктур почати з обрізання повноважень окремих міністрів і відомств – щоб звільнення “зайвих” працівників не привели до фатального напрузі залишилися.

Піти на такий крок і не зіткнутися із звинуваченнями з боку правоохоронців у саботажі важливих держфункцій керівники міністерств зможуть лише під прямі гарантії президента і прем’єра, – “урізати функції, прибирайте непотрібні процедури”. У Грузії саме так і зробили – пішли в лобову і виграли. “Але, схоже, український уряд йти в лобову боїться, не хоче і не може”, – переконаний експерт.

Милованов закликає владу хоча б створювати такі умови, за яких корупціонери або люди, які хочуть жити на приховані доходи, не могли цього робити. “Тоді вони самі зберуться і підуть. І система очиститься “, – переконаний він.

Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ

Logo


ваш коментар: